Гайдамацький Яр, с. Буша

У Яру знаходять залишки Трипільської культури. За легендами, в XVIII столітті саме тут було поселення народних месників - гайдамаків, під керівництвом Гонти. Гайдамацький яр — унікальний геологічний ландшафт: в цьому місці річка розрізала товщі вапняків, сланців та пісковиків різних епох на глибину 120 м. Вивітрене каміння має оригінальні і виразні форми колон, стовпів, чудернацьких тварин і міфічних образів.Конкретних засновників не знайдено.

Музей П.І. Чайковського та Н.Ф. фон Мекк

Музей П. Чайковського, який знаходиться в палацовій споруді родини фон Мекків, засновано при Браїлівському ПТУ-6 у 1979 р. Ініціатором створення музею був директор училища М. Іванюк та викладачі Б. Коваль і В. Перепичай. Значний вклад у розвиток музею вніс і москвич П. Пляцек, браїлівчанин за народженням, який збирав профільну колекцію з 1955 р. У 1990 р. було відкрито нову експозицію. Авторами наукової, проектно-художньої концепції виступили: завідувач науково-методичним відділом Вінницького обласного краєзнавчого музею Н. Секретарьова та художник Вінницького художнього фонду Г. Мельник.Музейна колекція нараховує майже 2 000 предметів. Щороку музей відвідує понад 5 000 осіб.
Найбільшу зацікавленість викликають колекції особистих речей Н. фон Мекк (1831-1894) і видань творів П. Чайковського (1840-1893) нотовидавничими фірмами Російської імперії.
З 1991 по 2002 рік в музеї проводилися щорічні травневі свята "Воспоминания о дорогом месте".

                                  

Повоєнний час та сучасність

Завісу таємничості навколо ставки було знято в 1959–1960 рр., коли вінничанин Іван Безуглий, колишній співробітник КДБ, опублікував у періодиці матеріали про боротьбу місцевого населення з окупантами. Ставка досі залишається малодослідженим об'єктом. Упродовж 1988–1991 на ставці працювала експедиція кафедри технічної кібернетики Московського геологорозвідувального інституту під керівництвом професора Л. З. Бобровнікова. Працівникам експедиції вдалося відновити точні розміри території ставки та її окремих зон. Крім того, було виявлено місцезнаходження центрального в'їзду, котельної, електростанції, водокачки, очисних споруд, плацу та КПП.

Навколо ставки і досі точиться чимало пересудів, висловлюються нові гіпотези, пов'язані з нею. Проблема її розкопок та дослідження залишається актуальною і дотепер.У липні 2011 року на місці розташування ставки Гітлера «Вервольф» було відкрито «Історико-меморіальний комплекс пам'яті жертв фашизму», як філію Вінницького обласного краєзнавчого музею, який, згідно з рішенням Вінницької обласної ради, фінансується за рахунок коштів обласного бюджету

Візити Адольфа Гітлера

Адольф Гітлер був у «Вервольфі» тричі, загальна тривалість перебування — 138 днів: за свідченнями його біографів, на жодній з інших ставок фюрер не провів так багато часу.Адольф Гітлер приїжджав у ставку «Вервольф» тричі і за свідченнями його біографів, на жодній з інших ставок він не провів так багато часу:

• з 16 липня по 1 листопада 1942 року — 100 днів (перебування переривалося на візит до Берліну 24 вересня — 4 жовтня)
• з 17 лютого по 13 березня 1943 року — 18 днів (за виключенням 22-25 лютого)
• з 27 серпня по 15 вересня 1943 року — 20 днів

Крім Гітлера у Ставці працювала і вся верхівка Третього Рейху — рейхсляйтер, голова Штабу заступника фюрера і його «особистий секретар» Мартін Борман, рейхсфюрер-СС Генріх Гіммлер, рейхсмаршалГерман Герінг, міністри Розенберґ, Ріббентроп, Геббельс та інші. Приїздила у Ставку до Гітлера і його коханка Єва Браун. Протягом деякого часу тут діяв генеральний штаб Вермахту на чолі з фельдмаршаломКейтелем і генерал-полковником Йодлем, а також штаб сухопутних військ.

Під час свого перебування у ставці «Вервольф» Адольф Гітлер видав низку важливих наказів

Будівництво

Будівництво ставки Гітлера «Вервольф» за 8 кілометрів на північ від Вінниці, на ділянці лісу завдовжки близько 2,5 км і завширшки близько 300 м, велося у два етапи: жовтень 1941 — вересень 1942 і грудень 1942 — липень 1943. Першу чергу було здано в експлуатацію у квітні 1942 року. Спочатку ставка мала кодову назву «Eichenhain» (нім. Дубовий гай), а потім — «Werwolf» (нім. Вовкулака) або, всупереч правопису, за бажанням Гітлера, «Wehrwolf» (нім. Озброєний вовк або Вовк-захисник).

Історичні джерела свідчать, що основні будівельні роботи було виконано німецькою військово-будівельною організацією «Тодт», а також ще п'ятьма німецькими будівельними компаніями: Галаса, Кока, Вашкун, Зондерштейна та Неймана, робітниками яких були вільнонаймані громадяни Німеччини й Польщі. Місцеве населення і військовополонені Червоної Армії були задіяні на важких роботах: спорудження котлованів, видобуток граніту в кар'єрах поза центральною зоною. За час будівництва ставки загинуло близько 2 тисяч в'язнів, а тих, які залишилися живими, у квітні 1942 року було вивезено і їх доля й досі невідома.

Існує версія, за якою будівництво німцями ставки «Вервольф» здійснювалося на основі вже існуючих укріплень, споруджених ще влітку 1938 року для радянського командування. А також, що існували розгалуджені підземні ходи, які з'єднували «Вервольф» з іншими таємними об'єктами

Ставка Гітлера «Вервольф»

Ставка Гітлера Вервольф (нім. Werwolf — вовкулака) розміщувалася за 8 км на північ від м. Вінниця біля смт. Стрижавка, на території тодішньої генеральної округи Житомир. Вона призначалася для керування військовими діями на Східному фронті, а деякі дослідники припускають, що навіть і для подальших бойових дій у напрямку Ірану та Індії.Збереглися документальні свідчення того, що попередньо будівництво польової ставки на Східному фронті планувалося біля Лубен Полтавської області[1]. Але там досить активно діяли партизани, а Вінниця була більш віддаленим і затишним містом. Крім того вона мала вигідне транспорте розташування — на шляху майбутньої транс'європейської магістралі Гамбург — Готенланд (Крим).

Скіфське городище «Великі вали»

Мовчазними, загадковими спорудами видніються в багатьох місцях Південного Побужжя земляні укріплення у вигляд, валів і ровів. Вони і досі дивують своєю складною будовою, масивністю земляних насипів. Слугували вони не одному народові, використовувались переважно для захисту від нападу ворогів. Більшість з цих городищ виникла в VII ст. до н. є.

Одна з найвідоміших пам’яток Українитого часу – так зване Немирівське скіфське городище, або Великі вали. Воно датоване VII – VIст. до н. є., являє собою потужну захисну систему площею біля 100 га. Це вали заввишки 9 м і завдовжки по периметру майже 5 км. Річка Мірка ділить городище на дві нерівні частини. Майже в центрі огородженої валом площі, на високому північному березі річки, є особливе внутрішнє укріплення – так зване замчисько.

Територія городища вперше заселена в ІІІ ст. до н.е. племенами трипільської культури. Пізніше на цих теренах з’явилися скіфи-орачі, про яких писав Геродот (VII – VIст. до н. є.), та слов’янські племена уличів (Х-Археологічні розкопки на городищі започаткував у 1909-1910 рр. С. ГамчІнко. В передвоєнні роки пам’ятку досліджував Г Смірнов, в післявоєнні – Південно-Подільська експедиція Ленінградського відділення ІА АН СРСР під керівництвом М. Артамонова.

Вчені встановили, що основний вал насипаний в VI ст. до н. є. На території городища виявлено житла-землянки, де знайдено чимало виробів з глини, кістки, рогу, бронзи та заліза. На замчиську була культова споруда – так званий “зольник”, пов’язаний, вірогідно, з культом домашнього вогнища, та три поховання скіфського часу.