Гайдамацький Яр, с. Буша

У Яру знаходять залишки Трипільської культури. За легендами, в XVIII столітті саме тут було поселення народних месників - гайдамаків, під керівництвом Гонти. Гайдамацький яр — унікальний геологічний ландшафт: в цьому місці річка розрізала товщі вапняків, сланців та пісковиків різних епох на глибину 120 м. Вивітрене каміння має оригінальні і виразні форми колон, стовпів, чудернацьких тварин і міфічних образів.Конкретних засновників не знайдено.

Музей П.І. Чайковського та Н.Ф. фон Мекк

Музей П. Чайковського, який знаходиться в палацовій споруді родини фон Мекків, засновано при Браїлівському ПТУ-6 у 1979 р. Ініціатором створення музею був директор училища М. Іванюк та викладачі Б. Коваль і В. Перепичай. Значний вклад у розвиток музею вніс і москвич П. Пляцек, браїлівчанин за народженням, який збирав профільну колекцію з 1955 р. У 1990 р. було відкрито нову експозицію. Авторами наукової, проектно-художньої концепції виступили: завідувач науково-методичним відділом Вінницького обласного краєзнавчого музею Н. Секретарьова та художник Вінницького художнього фонду Г. Мельник.Музейна колекція нараховує майже 2 000 предметів. Щороку музей відвідує понад 5 000 осіб.
Найбільшу зацікавленість викликають колекції особистих речей Н. фон Мекк (1831-1894) і видань творів П. Чайковського (1840-1893) нотовидавничими фірмами Російської імперії.
З 1991 по 2002 рік в музеї проводилися щорічні травневі свята "Воспоминания о дорогом месте".

                                  

Повоєнний час та сучасність

Завісу таємничості навколо ставки було знято в 1959–1960 рр., коли вінничанин Іван Безуглий, колишній співробітник КДБ, опублікував у періодиці матеріали про боротьбу місцевого населення з окупантами. Ставка досі залишається малодослідженим об'єктом. Упродовж 1988–1991 на ставці працювала експедиція кафедри технічної кібернетики Московського геологорозвідувального інституту під керівництвом професора Л. З. Бобровнікова. Працівникам експедиції вдалося відновити точні розміри території ставки та її окремих зон. Крім того, було виявлено місцезнаходження центрального в'їзду, котельної, електростанції, водокачки, очисних споруд, плацу та КПП.

Навколо ставки і досі точиться чимало пересудів, висловлюються нові гіпотези, пов'язані з нею. Проблема її розкопок та дослідження залишається актуальною і дотепер.У липні 2011 року на місці розташування ставки Гітлера «Вервольф» було відкрито «Історико-меморіальний комплекс пам'яті жертв фашизму», як філію Вінницького обласного краєзнавчого музею, який, згідно з рішенням Вінницької обласної ради, фінансується за рахунок коштів обласного бюджету

Візити Адольфа Гітлера

Адольф Гітлер був у «Вервольфі» тричі, загальна тривалість перебування — 138 днів: за свідченнями його біографів, на жодній з інших ставок фюрер не провів так багато часу.Адольф Гітлер приїжджав у ставку «Вервольф» тричі і за свідченнями його біографів, на жодній з інших ставок він не провів так багато часу:

• з 16 липня по 1 листопада 1942 року — 100 днів (перебування переривалося на візит до Берліну 24 вересня — 4 жовтня)
• з 17 лютого по 13 березня 1943 року — 18 днів (за виключенням 22-25 лютого)
• з 27 серпня по 15 вересня 1943 року — 20 днів

Крім Гітлера у Ставці працювала і вся верхівка Третього Рейху — рейхсляйтер, голова Штабу заступника фюрера і його «особистий секретар» Мартін Борман, рейхсфюрер-СС Генріх Гіммлер, рейхсмаршалГерман Герінг, міністри Розенберґ, Ріббентроп, Геббельс та інші. Приїздила у Ставку до Гітлера і його коханка Єва Браун. Протягом деякого часу тут діяв генеральний штаб Вермахту на чолі з фельдмаршаломКейтелем і генерал-полковником Йодлем, а також штаб сухопутних військ.

Під час свого перебування у ставці «Вервольф» Адольф Гітлер видав низку важливих наказів

Будівництво

Будівництво ставки Гітлера «Вервольф» за 8 кілометрів на північ від Вінниці, на ділянці лісу завдовжки близько 2,5 км і завширшки близько 300 м, велося у два етапи: жовтень 1941 — вересень 1942 і грудень 1942 — липень 1943. Першу чергу було здано в експлуатацію у квітні 1942 року. Спочатку ставка мала кодову назву «Eichenhain» (нім. Дубовий гай), а потім — «Werwolf» (нім. Вовкулака) або, всупереч правопису, за бажанням Гітлера, «Wehrwolf» (нім. Озброєний вовк або Вовк-захисник).

Історичні джерела свідчать, що основні будівельні роботи було виконано німецькою військово-будівельною організацією «Тодт», а також ще п'ятьма німецькими будівельними компаніями: Галаса, Кока, Вашкун, Зондерштейна та Неймана, робітниками яких були вільнонаймані громадяни Німеччини й Польщі. Місцеве населення і військовополонені Червоної Армії були задіяні на важких роботах: спорудження котлованів, видобуток граніту в кар'єрах поза центральною зоною. За час будівництва ставки загинуло близько 2 тисяч в'язнів, а тих, які залишилися живими, у квітні 1942 року було вивезено і їх доля й досі невідома.

Існує версія, за якою будівництво німцями ставки «Вервольф» здійснювалося на основі вже існуючих укріплень, споруджених ще влітку 1938 року для радянського командування. А також, що існували розгалуджені підземні ходи, які з'єднували «Вервольф» з іншими таємними об'єктами

Ставка Гітлера «Вервольф»

Ставка Гітлера Вервольф (нім. Werwolf — вовкулака) розміщувалася за 8 км на північ від м. Вінниця біля смт. Стрижавка, на території тодішньої генеральної округи Житомир. Вона призначалася для керування військовими діями на Східному фронті, а деякі дослідники припускають, що навіть і для подальших бойових дій у напрямку Ірану та Індії.Збереглися документальні свідчення того, що попередньо будівництво польової ставки на Східному фронті планувалося біля Лубен Полтавської області[1]. Але там досить активно діяли партизани, а Вінниця була більш віддаленим і затишним містом. Крім того вона мала вигідне транспорте розташування — на шляху майбутньої транс'європейської магістралі Гамбург — Готенланд (Крим).

Скіфське городище «Великі вали»

Мовчазними, загадковими спорудами видніються в багатьох місцях Південного Побужжя земляні укріплення у вигляд, валів і ровів. Вони і досі дивують своєю складною будовою, масивністю земляних насипів. Слугували вони не одному народові, використовувались переважно для захисту від нападу ворогів. Більшість з цих городищ виникла в VII ст. до н. є.

Одна з найвідоміших пам’яток Українитого часу – так зване Немирівське скіфське городище, або Великі вали. Воно датоване VII – VIст. до н. є., являє собою потужну захисну систему площею біля 100 га. Це вали заввишки 9 м і завдовжки по периметру майже 5 км. Річка Мірка ділить городище на дві нерівні частини. Майже в центрі огородженої валом площі, на високому північному березі річки, є особливе внутрішнє укріплення – так зване замчисько.

Територія городища вперше заселена в ІІІ ст. до н.е. племенами трипільської культури. Пізніше на цих теренах з’явилися скіфи-орачі, про яких писав Геродот (VII – VIст. до н. є.), та слов’янські племена уличів (Х-Археологічні розкопки на городищі започаткував у 1909-1910 рр. С. ГамчІнко. В передвоєнні роки пам’ятку досліджував Г Смірнов, в післявоєнні – Південно-Подільська експедиція Ленінградського відділення ІА АН СРСР під керівництвом М. Артамонова.

Вчені встановили, що основний вал насипаний в VI ст. до н. є. На території городища виявлено житла-землянки, де знайдено чимало виробів з глини, кістки, рогу, бронзи та заліза. На замчиську була культова споруда – так званий “зольник”, пов’язаний, вірогідно, з культом домашнього вогнища, та три поховання скіфського часу.

Заболотний Данило Кирилович

Народився Данило Кирилович Заболотний 2 січня 1867 р. у с. Чоботарка на Вінниччині в українській селянській родині.Данило Кирилович брав участь у багатьох експедиціях у місця спалахів інфекційних хвороб: побував Одесі, Астраханській губернії, Індії, Монголії, Китаї, Персії,  Шотландії, Марокко. Він був одним із кращих у світі знавців епідеміології чуми. Д.К. Заболотний значною мірою сприяв остаточному викоріненню чуми в Росії, був організатором та першим директором (з 1928) Інституту мікробіології і вірусології АН УРСР, який зараз носить його ім'я, президентом Академії наук УРСР. Опублікував понад 150 наукових праць.

Музей — академіка Заболотного

Нині в селі Заболотне (колишня Чоботарка) Крижопільського району Вінницької області діє меморіальний Музей-садиба академіка Данила Заболотного.В експозиційний комплекс входить меморіальна хата, літня кухня, спеціальні приміщення, сад та могила Д. Заболотного. В літній кухні та спеціально побудованому приміщенні розміщено матеріали, що розповідають про життєвий та науковий шлях вченого. В кімнатах меморіального будинку представлено експонати, що відображають його особисте життя. Тут відтворено інтер’єр початку ХХ ст.

Відкриття музею та сучасність

Урочисте відкриття музею відбулося 9 вересня 1947 року і було присвячене 100-річчю з дня застосування М. І. Пироговим, вперше в історії світової медичної практики, ефірного наркозу на полі бою. Одночасно тут було відкрито і пам'ятник науковцю — погруддя на гранітному постаменті. У наступні роки експозиція музею вдосконалювалася та доповнювалася об'єктами. Також було обладнано спеціальну лабораторію, де з 1994 року проводяться періодичні ребальзамізації тіла Пирогова.

Територію музею-садиби було передано у загальнодержавну власність розпорядженням Вінницької обласної держадміністрації від 22 грудня 1995 року. Указом Президента України від 10 червня 1997 року музей отримав статус Національного, а за Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 червня 2003 року — статус природоохоронного об'єкта.

Пирогов Микола Іванович

Пирого́в Мико́ла Іва́нович — російський та український хірург, анатом і педагог. Засновник атласа топографічної анатомії людини, засновник військово-польової хірургії, започаткував використання анастезії при оперативних втручаннях. Член-кореспондент Петербурзької академії наук. Найважливішою заслугою Пирогова є запровадження в Севастополі цілком нового методу догляду за пораненими. Основне значення діяльності Пирогова полягає у тому, що своєю самовідданою і здебільшого безкорисною працею він перетворив хірургію на науку, озброївши лікарів науково обґрунтованою методикою оперативного втручання.
 

Національний музей-садиба М. І. Пирогова

Національний музей-садиба М. І. Пирогова — музей у Вінниці, присвячений життю та діяльності Миколи Івановича Пирогова, видатного українського та російського науковця, хірурга та педагога. 

Музейний комплекс розташований на південно-західній околиці міста Вінниця, в межах східної частини масиву Пирогово (раніше це було село Вишня), до його складу входять:

• будинок, у якому жив М. І. Пирогов, і де розміщена експозиція про його життя та діяльність
• музей-аптека з інтер'єрами приймальні та операційної
• церква-некрополь, де міститься саркофаг з набальзамованим тілом науковця
• меморіальний парк, в якому збереглися дерева, посаджені М. І. Пироговим

Засновник фортеці

 Ян Замойський був засновником Бушанської фортеці. Ім'я Яна Замойського тісно пов'язане з правлінням короля Стефана Баторія, для якого він був неоціненним помічником за своєю енергією, нелюбов'ю до магнатів, великою популярністю серед шляхти. Його проекти про видання закону щодо порядку обрання королів, як і щодо рішення справ на сеймах більшістю голосів, не зустріли підтримки; втратив свій колишній вплив. Чимало старань доклав для розвитку наук, активно допомагав Баторію в запрошенні до Польщі відомих європейських учених. З багатьма вченими й письменниками перебував у добрих стосунках, любив оточувати себе ними, чинив їм заступництво.

Бушанський замок - с. Буша

Бушанский замок (его еще называют Бушанская крепость) включен в состав заповедника «Буша». Ініціатором будівництва Бушанській фортеці був гетьман Ян Замойський. З другої половини XVI століття почалося зведення замкових будівель. Бушанский замок був обладнаний шістьма вежами, які повідомлялися між собою системою підземель і були оснащені пороховими складами.
Після приєднання Буші до Речі Посполитої поселення отримало статус міста.

Технічні параметри фонтану

Довжина - 97 м
Ширина - 10м
Висота центрального струменя - 63 м
Розліт води по фронту - 140м
Потужність водяних насосів - 780 кВт

Кількість підводних ліхтарів - 560 шт
Плавуча платформа - загальні габаритні розміри: довжина 93,8 м., ширина 7,5 метрів, осадка 1,36 метра, водотоннажність - близько 170 т.

Вінницький фонтан Roshen

Фонтан Roshen — фонтан, збудований в руслі річки Південний Буг поблизу острова Кемпа (Фестивальний) у Вінниці. Це найбільший в Україні і в Європі плавучий фонтан. За оцінками експертів входить в десятку найкращих і видовищних фонтанів світу. Його унікальність полягає в так званій «зимуючій технології», яка дозволяє опустити конструкцію під лід. Задля встановлення фонтану та проведення реконструкції набережної були проведені роботи по розчистці русла річки Південний Буг в обсязі 28000 м³ ґрунту.

Використання лазерного проектора з екраном, що складається з водно-повітряної суміші, що розподілена по всій довжині фонтану дозволяє демонструвати на фонтан відео у форматі 3-D.

Фонтан Roshen був збудований за кошти благодійного фонду Петра Порошенка. Загальна вартість проекту 37 млн грн.

Життя Потоцького в палаці

Тульчинський палац, як і замок батька Франца Салезія Потоцького в Кристинополі, був збудований на зразок версальського, відносився до найбільших в Польщі. В палаці утримував 400 чоловік прислуги, тримав тут стадо коней, найкраще і найбільше в Польщі. В Тульчині мав свій оркестр та друкарню. Підлеглі відробляли панщину тільки 1 день в місяць. Потоцький їздив каретою, запряженою 6 кіньми при супроводі 4 козаків. Тульчинський палац мав полотна знаменитих майстрів та велику бібліотеку, яка налічувала 10 000 томів. Під час перебування Потоцького в Гамбурзі в Тульчинському палаці проживав з військом А.Суворов, який серед усієї розкоші спав в чоботях на канапі.

Особливості місця

В часи володарювання та господарювання Потоцьких це був розвинений ансамбель декількох споруд. Садиба магната мала:

- Палац і два бічні флігелі,

- картинну галерею,

- бібліотеку (17.000 томів),

- невелику друкарню,

- манеж,

- турецькі лазні,

- стайні (зруйновані),

- оранжерею,

- декілька службових приміщень,

- садибний театр. Садибний театр мав репертуар, що складався з 5-7 опер та 2-3 концертів, а трупа налічувала до 200 акторів. Найближчий подібний аналог був лише в садибі Сапег — Ружани (нині Білорусь, суцільна руїна).

Парк на 10 гектарів з назвою «Хороше» (садівник англієць Міллер). У пейзажному парку, закладеному у 1780-ті роки, переважали сосни та італійські тополі. Була і своя мережа каналів і ставків. Галявини парку прикрашали альтанки, фонтани, скульптура.

Біля підземних споруд, тунелів палац Потоцьких з'єднувався з іншими об'єктами Тульчина. Підземелля залишилися з середньовіччя і використовувалися для схову від нападників, зокрема турків, а також графом Потоцьким у своїх цілях.

З 1984 року в палаці розміщується Тульчинське училище культури. Гарно збереглися фасади головних будівель, у доглянутому стані знаходиться палацовий парк.Палац знаходиться на реконструкції.

Історія створення палацу

Палац почався будуватись у 1782 році на замовлення представників родини Потоцьких. Першопочатково Потоцькі проживали у так званому Старому палаці, побудованому у 1757 р. Після переїзду на Правобережну Україну Потоцькі власне і розбудували свою резиденцію у Тульчині. Після Другого Поділу Речі Посполитої у 1793 році Станіслав-Щенсний Потоцький, тодішній власник маєтку, перейшов на службу до російської імператриці Катерини ІІ і отримав чин генерал-аншефа. Перехід на бік російської імператриці був зрадою відносно Польщі, але дозволяв зберегти всі маєтки магната в Україні.

Палац Потоцьких - м. Тульчин

Палац Потоцьких — пам'ятка архітектури у Тульчині в стилі класицизм 2-ї половини 18 століття. Архітектурне оздоблення інтер'єрів зберег­лося лише у головному вестибюлі.Широкі сходи ведуть на другий поверх, де були розміщенні парадні зали. До складу ансамблю, окрім палацу, входили театр (пере­будований), манеж, стайні (не збереглися), турецька лазня, оранжереї, службові і житлові приміщення, два бокові флігелі. Навколо ріс парк під назвою "Хороше", закладений у 1782 р. за проектом архітектора П. Ленро.

Дев'ять чудес Вінниччини

1.      Палац Потоцьких - м. Тульчин

2.      Вінницький фонтан Roshen

3.      Бушанський замок - с. Буша

4.      Національний музей - садиба М. І. Пирогова

5.      Музей академіка Заболотного

6.      Скіфське городище «Великі вали»

7.      Ставка Гітлера «Вервольф»

8.      Музей П.І. Чайковського та Н.Ф. фон Мекк

9.      Гайдамацький Яр, с. Буша, Ямпільський район

Початок проекту

Будь-яке місце на Землі може стати цікавим популярним екскурсійним об’єктом. Природа завжди доводить свою неперевершеність. Природні ладшафти: неповторні, чарівні. Унікальні споруди, створені руками людей, що гармонійно поєднанні з оточуючим середовищем є предметом гордості жителів. Отож ми хочемо вам розповісти про Дев'ять чудес Вінниччини, які прославляють нашу Україну на весь світ!