Мовчазними, загадковими спорудами видніються в багатьох місцях Південного Побужжя земляні укріплення у вигляд, валів і ровів. Вони і досі дивують своєю складною будовою, масивністю земляних насипів. Слугували вони не одному народові, використовувались переважно для захисту від нападу ворогів. Більшість з цих городищ виникла в VII ст. до н. є.
Одна з найвідоміших пам’яток Українитого часу – так зване Немирівське скіфське городище, або Великі вали. Воно датоване VII – VIст. до н. є., являє собою потужну захисну систему площею біля 100 га. Це вали заввишки 9 м і завдовжки по периметру майже 5 км. Річка Мірка ділить городище на дві нерівні частини. Майже в центрі огородженої валом площі, на високому північному березі річки, є особливе внутрішнє укріплення – так зване замчисько.
Територія городища вперше заселена в ІІІ ст. до н.е. племенами трипільської культури. Пізніше на цих теренах з’явилися скіфи-орачі, про яких писав Геродот (VII – VIст. до н. є.), та слов’янські племена уличів (Х-Археологічні розкопки на городищі започаткував у 1909-1910 рр. С. ГамчІнко. В передвоєнні роки пам’ятку досліджував Г Смірнов, в післявоєнні – Південно-Подільська експедиція Ленінградського відділення ІА АН СРСР під керівництвом М. Артамонова.
Вчені встановили, що основний вал насипаний в VI ст. до н. є. На території городища виявлено житла-землянки, де знайдено чимало виробів з глини, кістки, рогу, бронзи та заліза. На замчиську була культова споруда – так званий “зольник”, пов’язаний, вірогідно, з культом домашнього вогнища, та три поховання скіфського часу.
